Україна має шанс

Щоби бачити правдиві дороговкази, треба мати фаховий аналіз, базований на якісних даних. Такими даними для себе бачу цю рефлексію. Вона пишеться для себе, насамперед, а якщо комусь буде цікавою і корисною в нашій ситуації, це буде вже понад-результат).

Відвідування заходу, подібного 59 сесії Комітету ООН у справах жінок, вагоме не тільки і не стільки сесіями, круглими столами, що відбуваються, скільки зустрічами (як з окремим людьми, так і з групами), розмовами, спостереженнями, думками, що внаслідок цього виникають. Ними і поділюсь.

- Правдивої реальної інформації про ситуацію в Україні і про Україну вкрай мало.

Інформації недостатньо або вона передається через "криві дзеркала" брехняньюс. Звісно, Україна має приділяти більше уваги інформаційному полю, але ми з вами маємо розуміти, що навіть понад зусилля у цій сфері не створять швидко критичної маси, яка змогла би змінити спотворену картинку на близьку до реальності. Причина і в тому, що Росія давно, широко і послідовно шліфує свої дзеркала брехні і ненависті, і в тому, що світовий броадкастинг діє за своїми принципами, законами і інертністю, і в тому, що описане далі.

Це не означає, що ми маємо скласти руки, але працювати треба за принципом Парето)

- Рівень протестності в регіоні "колишніх сестер" майже нульовий.

Занурені у проблеми своєї країни ми, може, краєм вуха чули, що відбувається в інших країнах колишнього сересере, а чи аналізували, геть не певна. А там щось відбувалося. Як я тепер бачу, сила підготовки загального підґрунтя імперією зла була дуже і дуже активна і ефективна. Йдеться про продовження залякування українськими подіями (причинами, процесом, імовірними, з боку 18 управління фсб, наслідками), відповідне посилення в цих країнах репресивного апарату, показові покарання окремих незгодних (згадаймо затримання правозахисниць і правозахисників Азербайджана, Узбекистана, тощо).

Все це, а також відсутність зрілого, пасіонарного, відповідального (не вкрай важливо, чи масового на цьому етапі) громадянського суспільства призвело до того, що можливість протестних акцій, бодай штибу тих, що організовували 2002 проти Кучми, в цих країнах зараз мало імовірна. Бо кажуть, або відразу кровопроліття, або (в кращому випадку (!) - ув'язнення.

Я задавала питання, чи нема тут певної міфологізації можливостей каральних органів слідкувати і діяти. Всі в один голос казали, що ні, але хто же це перевірить зараз.

Ми це маємо враховувати в ситуації розвитку наших подій і подій в підрегіоні.

- Україна і те, що в ній відбувається, викликає високу зацікавленість.

Попри це чи внаслідок цього, чи просто - зацікавленість Україною є дуже високою. Ми це помітили і на марші 8 березня, і під час нашої сесії про жінок, мир, безпеку, коли велика кількість людей просто не змогла потрапити на неї, і участь в сесії такої людини, як Мелані Вервір, яка не лише сама займала високі посади в уряді США (глобальна посол з прав жінок), а що важливіше, до сьогодні є довіреною особою на Капітолійському холмі. Зацікавленість у зустрічах проявило також багато тих, хто представляють чисельні міжнародні організації і працюють чи бажають працювати в Україні.

Була зацікавленість і такого роду. Колежанки, багатьох з них знаю ще з Пекінської конференції, маємо довірчі стосунки, неодноразово працювали за різними темами і, якщо не пуд солі, то тисячі кілометрів подолали разом, після традиційних лобизань-фотографувань, знаходили хвилинку, щоби наодинці, трохи відводячи погляд, запитати щось на зразок - "але ж банда Коломойського "Азов" там чинить різне безкарно і нікому не підкоряється" або "але ж тут побоюються, що праві піднімають хвилю антисемітизму" і таке інше. Коли розсмієшся на запитання, коли зробиш очі, як в тої білочки з анекдоту, коли глибоко зітхнеш, а тоді починаєш розповідати абетку українського жидомусульманобандерівства.

Тому говорячи про інформування світу щодо нас любимих, маємо свідомо, чітко і обережно складати інформацію, пам'ятаючи, що "жодна інформація не буває нейтральною". Пам'ятаймо, що читатимуть її з іншим світоглядом, досвідом, інформованістю.

- Навіть у тих, хто прихильні до України, є великі побоювання щодо реакції Росії на будь-які дії, що можуть змінити ситуацію для нас в позитивний бік.

Боязнь неадекватних дій Росії імпліцитно і експліцитно присутня в усіх розмовах. Я якось замислилася, чому у нас вона зведена до мінімуму? Певно, тому що ми вже на стадії не плакати, а сміятися, тобто цей страх відступив перед любов'ю до рідної землі, цей страх для нас вже не може бути визначальним, а любов наша подолає все.

Але водночас ми маємо зважати на це в реакції як високопосадовців країн, так і людкй, які на цих посадах не є, коли чекаємо від них дій або просто людської підтримки.

- Ставлення до України часто потрапляє в "негативну тінь" інших "об'єктів ненависті".

Ми маємо пам'ятати, що в світі є різні потужні рухи, які на цьому відрізку часу можуть розглядати нас і нашу позицію як недружню, а російську як близьку. Кілька прикладів.

У США, та і в усьому світі, доволі активний рух за мир. Цей рух відповідно проти продажу США зброї в інші країни. Тут критикується і, так звана, нелетальна зброя, і "шляхетні цілі", якими торгівля зброєю виправдовується, і евфемізми уряду США, типу "братерська допомога". Як сказала мирна активістка, "уряд продає зброю всьому світові". Окрім нас, парировала я. Так, дивно, замислилася моя візаві. Замислимося і ми...

А помисливши, маємо замислитися ще раз - як ми маємо сформулювати послання цим групам, щоби вони змогли скинути полуду з власних очей. Є певні ідеї, дещо я вже опробувала, але маємо об'єднатися, щоби робити це фахово, потужно, організовано, координовано.

Є просто велика група крпїн, яким США "насолили" в різні часи по-різному. Маємо думати також над формулюванням послання їм.

Є багато негативу щодо НАТО, а тому "танці" навколо цієї організації з нашого боку мають мати більш свідомий і критичний характер. Як я казала, зрозумійте, люди добрі, в ситуації, що ми опинилися, ми вже чітко зрозуміли, що мусимо виплутуватися самі, що ніхто з "великих світу сього" нас не підтримає так, як потребуємо, тому йдемо за свою землю самі, але кожній малюсенькій підтримці вдячні. Це не означає, що за малюсеньку підтримку ми продамо свою країну.

Все це сублімується в наступному твердженні.

- Україна практично не розглядається країнами, міжнародними організаціями, дослідницями і дослідниками як суб'єкт відносин в цій ситуації, а лише як об'єкт. Об'єкти залежний і, певною мірою, другорядний.

Це болюче писати, читати, тим більше, визнавати. Але і цій роз'ятреній рані маємо дати раду не зітханнями, а діями.

Політика України за роки незалежності була дуже крмлефорватерною. Чи ми з вами це не бачили? Бачили. Чи ми з вами на це не зважали? Зважали. Чи ми думали, до чого це призведе? Не хотіли думати. Ось прийшов час платити за рахунками.

То ж не біймося і цієї проблеми. Працюймо свідомо для її подолання. Не покладаймо рук, бо прийшла українська весна. Навесні треба дуже багато зробити водночас, не втрачаючи часу, не шкодуючи сил. Тоді є шанс розраховувати на добрий врожай восени.

В України є шанс!